За декілька годин до закриття ЛШ-2010 до мене підійшов друг комендант та попросив написати статтю про табір по приїзді додому.

Чесно кажучи, довго не міг взятись за ручку, бо важко було перетравити і систематизувати той весь багаж емоцій і вражень, який назбирався в мені за два тижні перебування на вишколі бунчужних Лісової Школи ч.49.

Відразу зазначу, що «з-за тинка» (підтабору старшини) все виглядає інакше. Якщо вишкіл булавних, який я відбув в 2009-му, для мене проходив під гаслом «пізнати себе», то вишкіл бунчужних — «пізнати інших». Між собою ми часто жартували, що проходимо вишкіл з каліграфії та психоаналізу…

Особливістю цьогорічної Лісової Школи було мабуть те, що на вишкіл булавних приїхало мало людей. Тому вдалось сформувати тільки 3 гуртки (загальна кількість — 14 осіб). Звичайно, що роботи не поменшало, а навіть побільшало — від старості завалився легендарний Тризуб, замість якого насипали міні-курган та поставили хрест. Також поруч було вирішено закласти каплицю.

Завданням вишколу бунчужних (а це — ст.пл.скоб Юрко Гвоздович, ЛЧ, ст.пл. скоб-гребець Іван Сороківський, ЧМ, ст.пл.скоб Назар Зелінка, ОЗО та ст.пл.скоб Андрій Жовтанецький, ПР) було задавати темп Лісової Школи, проводити семінари та виконувати обов’язки таборової старшини. Зрозуміло, що найкращого темпу можна було досягнути тільки разом і учасники це швидко усвідомили та допомагали нам. Інколи, через примхи погоди чи інші морально дестабілізуючі фактори, настрій трохи падав, проте, так склалось, що у вишколі булавних була закладена велика іскра креативу і оптимізму, яку ми разом роздмухували.

Також спільними зусиллями нам вдалось створити «таборову пластову оркестру ім. 17-ї річниці відродження ЛШ в Україні», яка озброїлась двома сопілками, двома гітарами та барабанами і дала два звітні концерти протягом табору, на яких слухачі мали змогу послухати та поспівати всім відомі пластові хіти, а також виконала «на біс» пісню-лідера таборового хіт-параду — «Дайте поспати мені ще хвилинку, пане комендант» (за мотивами пісні Lady Gaga — Bad Romance). Ще у нас був таборовий хор ім. Грегота-Різуна, який виконував «Вальс ЛШ» та «Марш Різунівців».

 

Особливо потішили мандрівки, на яких так яскраво відчувався дух свободи та чар пластування. Нас вдалось пройтись «пропагандивним рейдом» по селах Бойківщини, подуркувати, поспівати, покричати до хрипоти та намилуватись красою Карпат.

Хотів би ще відзначити гуртки:

• 1-й «Гуцульщина» — за наполегливість (придумувати пісні до їжі на мелодію одної і тої ж пісні протягом тижня, це вам не аби-що);
• 2-й «Чорний ліс» — за позитив і креативність (чого тільки вартувало дивитись на хорунжих «Пумбу і Тімона» чи кожного ранку бачити Галустяна в піжамі, ну і звичайно пісні);
• 3-й «Маківка» — за працьовитість і «ма-ма-ма-ків-ка» (ударники таборової праці, передовики лісозаготівлі та авангард таборового каменеобробного промислу).

Посміхаюсь, пишучи всі ці рядки, і щиро дякую всім, хто творив цьогорічну Лісову Школу. А всім, хто ще не відчув, що таке tempo ЛШ та що значить співати обнявшись Вальс ЛШ десь на вершині гори, авторитетно рекомендую — на наступний рік пакуйте свої еліти, адвенчери та терри і сідайте в червоний Ікарус, щоб відчути всі найкращі моменти пластування та зрозуміти себе.

ст.пл.скоб Андрій Жовтанецький, ПР