Подано за виданням „Пластові вісти” –
Орґан Українських Пластунів Еміґрантів (СУПЕ)
ч. 3 (39), Прага, 25 жовтня 1936 року.
Дайте молоді добрих провідників! Є кличем сучасної доби. Добрий провідник є передумовою кожної організації, а зокрема Пласту. Цей брак провідників особливо відчував український закарпатський Пласт. Там після періоду Л. Бачинського, рухливого і здібного орґанізатора, що на жаль мусів покинути межі Закарпаття, настав період певного занепаду. Щоб цьому зарадити постаралась Краєва Старшина зорґанізувати для вишколу провідників Лісову Школу. Перша Закарпатська Лісова Школа відбулась у липні 1935 року в Солочині. При тім сталася одна, хоч неминуча хиба: команда і інструктори були Чехи і Словаки – слухачі Українці, яких було коло 35, але признали її тільки 9-ом.
В 1936 р. була орґанізована ІІ Закарпатська Лісова Школа в тому ж Солочині. Школа почалась після закінчення укр. пл. табору 22 липня і тривала до 31 липня. Командантом Школи в цьому році був Ю. Горкі, чех, інструкторами були: Ю. Ґруз (чех), Кайзеров (москаль) і троє українців: Козицький, Мешко і Матяшівна. Новиною супроти минулорічної Л.Ш. було те, що крім українських пластунів були й члени москофільського закарпатського Пласту. Всіх слухачів було 26; з них українців – 11, москофілів – 13 і 2 словачки. Господарем і кухарем був бр. Кудеяр. Щоб курсанти не тратили часу працею коло кухні був зорґанізований спеціяльний працьовний гурток з 6 душ, лише українців. Членів СУПЕ було в Л. Школі 4; 2 з І і ІІ Ржевницького куріня і 2 з XIV празького куріня.
Ціла Ліс. Школа пройшла в безупинній праці, недаром символом її є символ праці – сокира забита в пень. Від ½ 6 г. рано до 7 г. вечора виклади, вправи, змагання. Тільки на сніданні й обіді можна трохи відітхнути. День починався руханкою і кінчався вечірньою збіркою, а часом ватрою. На викладах інструктори проробили біля 30 ріжних тем з пластової ділянки, як з теоретичної так і з практичної сторони. Найголовніші виклади, як ідеолоґія, історія, орґанізація були в руках чехів, фізичне виховання в руках москаля, а нашим дістались лише підрядні ролі. Це було хибою, бо чехи не знаючи наших обставин не могли відповідно пристосувати своїх викладів. І воно таки ненормальне явище, щоб на українській землі, для українських пластунів була чужа Команда… Велике незадоволення курсантів викликало теж непошановання нашого прапору, який зразу на початку Л.Ш. зняли, а вивісили тілько державний. Також не співали нашого гімну, а вивчили чеський, занехали молитву, наказали виконувати команду по чеському. Це все з тієї причини, що в Л. Ш. були представники двох ворожих напрямків – українці і москофіли і щоб не було ні цим ні тим, то хай буде по чеськи.
Цікаве було співжиття представників двох ворожих таборів, які мусіли за одним столом їсти, під одним шатром спати і помагати один одному в міжгурткових змаганнях. Українці ставились спочатку з великим застереженням, але це відношення згладилось, коли почули, що москофіли до нас та і між собою говорять українською закарпатською говіркою. Та як інакше могло бути? Бо й вони, як і ми є синами українського народу і тільки лиха доля і темна несвідомість спричинили траґедію, що вони стали зрадниками свого народу. Але це явище перехідне. Рано чи пізніше українська ідея, що має всі данні до життя, переможе! Треба буде ще тяжко боротися, багато енерґії і пожертви віддати народньому освідомленню, і що до Лісової Школи то треба конче подбати, щоб на другий рік вона була тільки наша.
О. Блистів